|
Я розмахнувся, замахнувся молотом – аж зойкнув на трибунах весь народ. Вже чую щось в кишені... Чую золото не перших премій, – перших нагород! Кремезний, анаболіком уколотий, тож молотом хоч бийся досхочу! Але не можна, – я ж метальник молота: наказано метати – я мечу. Що зад мозолити? Як в комсомолі ти – що скажуть кидай, скільки та куди. А то б – куди подалі кинув молота, і краще, щоб вже раз і назавжди. Я добре загартовувався змолоду, – в колгоспі й ковалем був, і женцем. І мріяв я: того серпа та молота закинути ген-ген собі тихцем. І ось тепер в буржуїв б’ю я молотом рекорди, а не хлопців чи метал. І хоч крамола там, й бики комолі там, підтримав я наш рідний ідеал! Ні пепсі-колу ту, ні каву молоту не п’ю, і не вживаю сигарет. Я гроші бережу, накуті молотом... А в чому успіху мого секрет? Снують довкола тут із преси йолопи. Я промовляю просто в об’єктив: – Мені допомагав метати молота партійний й профспілковий колектив!
|