|
Удар, удар, іще удар, і знов удар – і от Борис Будкеєв (Краснодар) проводить аперкот. Ось він затис мене в кутку, заледве я утік, Ось – аперкот, і я хитнувсь, і сором аж пропік. І думав Будкеєв, як в щелепу бив: «Оце щонайкращий в житті позитив!» Суддя рахує до «семи», а я немов на дні, Встаю, пірнаю зверху вниз, і бали йдуть мені. Неправда, наче б на фінал я сили приберіг, – Під оком ставити фінгал з дитинства я не міг. Та думав Будкеєв, як в корпус гатив: «Оце щонайкращий в житті позитив!» В трибунах крик навперебій: – Ату, він боягуз!.. – Будкеєв лізе в ближній бій, я до канатів трусь. Та він проліз – він сибіряк, настирливі вони. І я сказав йому: – Дивак! Втомився, відпочинь! Та він не почув, лиш мене возвістив, Що це щонайкращий в житті позитив. А він все б’є – здоровий чорт! Ой, не було б біди. Та бокс – не бійка, тільки спорт відважних і т.д. Ось він ударив раз, два, три – і сам позбувся сил. Підняв ту руку рефері, якою я не бив. Бо скільки б ти, дурню, кого б не гатив, Утямиш запізно, що це – негатив.
|