|
Ах милий, Ваню! Я гуляю по Парижу – І все, що бачу я і все, що чую, Нотую в записник, сумлінням навздогінці. Коли зостаріюсь, у книжці надрукую. Про те, що, Ваню, ми удвох в Парижі Потрібні, як у лазні пасатижі. Всі емігранти тут аж другого коліна – Від них суцільні непорозуміння: Вони все плутають – і назви, й імена. І ти би, Ваню, був у них – «Ванья». А врешті, Ваню, ми з тобою у Парижі, Потрібні – як у рускій лазні лижі. І до француженки я залицявся, Тепер друзяки мої П’єр і Жан. Із Ейфелевої башти я плювався, На голови безпечних парижан! Про те, що, Ваню, ми удвох в Парижі Потрібні, як у лазні пасатижі. Нас вистачає всюди на планеті І щонайдалі не даємо спуску. В громадському паризькім туалеті Автографи є «на великом русском». А врешті, Ваню, ми з тобою у Парижі, Потрібні – як у рускій лазні лижі.
|