|
Здрастуй, Колю, любий мій, чоловік коханий! Шлю до тебе свій привіт від усіх гуртом. Ось приїдеш ти, боюсь, діловий, не п’яний, так домівку й обминеш, – зразу у райком. Як поїхав ти, я – в крик; наші молодиці, ніби на якесь кіно, геть усі прийшли. Так тужила по тобі... Ну, та це дрібниці: заклопотана така, що нема коли. Тут он вештався Дмитро, бренькав на бандурі. Ледь мене не зґвалтував, ще й тепер тремчу! Він з досади вже три дні як сказився, дурень, а, між іншім, баб кругом – більш ніж досхочу... Із райкому дзвонять, ти ордена одержав, ніби в нашого кнура сила – ого-го! Хоч в господі нашій він виробник найперший, та кохаю я тебе більше, ніж його. Як повернешся, дивись, ти не слухай кума, – його з заздрощів тобі злоба розбира! З агрономом я була, тільки ти не думай, – ми балакали весь час тільки про кнура. Ти там краще сам дивись, обмірковуй дії! Тут відряджений в Москву вже признався, бач, що партійних діячів ловлять там повії; ну, а в осередку в нас ти ж таки діяч! Ти ж, Миколо, там не пий, май терпець до дому. Вдома можеш хоч чого, слово, далебі! Прожену тоді усіх, навіть агронома, – хоч культурний чоловік, на взірець тобі. На господі в нас – бедлам: саж тече свинячий; захиріла в самоті, в серці – каламуть... Хоч який – вже приїжджай, любий мій козаче! Якщо можеш, напиши, що там продають.
|