|
– Ой, Вань, дивись, які клоуни! Рот – хоч зав’язочки приший... Ой, до чого, Вань, розмальовані, І голос – як у алкашів! А той схожий – ні, правда, Вань, – На шурина – така ж п’янь. Та ні, ти глянь, ні-ні, ти глянь, – Я – справді, Вань! – Послухай, Зіно, не чіпай шурина: Який не є, а він – рідня! Сама намащена, прокурена – Гляди, дочекаєшся у мене! А чим базікати – взяла б, Зіно, У антракт зганяла в магазин... Що, не підеш? Ну, я – один, – Посунься, Зін!.. – Ой, Вань, дивись, які карлики! У джерсі одягнені, не в шевйот, – На нашій п’ятій швейній фабриці Таке навряд чи хто пошиє. А у тебе, їй-богу, Вань, Ну всі друзі – такі голодранці, І п’ють завжди в таку рань Таку погань! – Мої друзі – хоч не в болонії, Зате не тягнуть з сім’ї, – А гидоту п’ють – з економії: Хоч уранці – та на свої! А в тебе самої-то, Зіно, Приятель був із заводу шин, Так той – взагалі хлебтав бензин, – Ти пригадай, Зін!.. – Ой, Вань, дивись-но – папужки! Ні, я, їй-богу, закричу!.. А це хто в короткій маєчці? Я, Вань, таку ж хочу. В кінці кварталу – правда, Вань, – Ти мені таку зваргань... Ну що «відчепися», знову «відчепися», Прикро, Вань! – Вже ти б, Зіно, краще помовчала б – Накрилася премія в квартал! Хто мені писав на службу скарги? Не ти?! Та я ж їх читав! До того ж, цю майку, Зіно, Тобі напнути – ганьба одна. Тобі шиття піде аршин – Де гроші, Зін?.. – Ой, Вань, помру від акробатика! Дивись, як крутиться, нахаба! Завцеха наш – товариш Сатіков – Нещодавно в клубі так скакав. А ти прийдеш додому, Іван, поїси, і відразу – на диван, Чи он, кричиш, коли не п’яний... Ти що, Іване? – Ти, Зіно, на грубощі нариваєшся, Все, Зіно, образити норовиш! Тут за день так наперекидаєшся... Прийдеш додому – там ти сидиш! Ну, і мене, звичайно, Зіно, Весь час тягне в магазин, – А там – друзі... Адже я ж, Зіно, Не п’ю один!
|