|
– Ой, Вань! Дивися на цих клоунів! – До рота – ниточки приший... Ой! До чого ж розмальовані, А голос, як у алкашів. Отой-он схожий – правда, Вань, На шуряка – така вже п’янь. Та, ні, – поглянь, ні-ні, – поглянь, А правда, Вань. – Послухай, Зін, не згадуй шурина, – Який ні є, а все ж – рідня. Сама намазана, прокурена, Дивись, не витримаю я! Чого базікать, взяла б Зін, В антракт зганяла в магазин. Що? Не підеш? Ну – я один. Посунься, Зін. – Ой! Вань! Дивися, які карлики! Одягнені в джерсі, не в шевіот... На нашій п’ятій швейній фабриці Такого не знайдеш шиття! А в тебе, бога ради, Вань, Ну друзі всі – одна лиш рвань, І п’ють завжди у саму рань Таку погань. – Друзі мої хоч не в болонії, Однак не тягнуть із сім’ї, І п’ють гидоту з економії, Хоч і зрання, так на свої. А в тебе у самої, Зін, Був приятель з заводу шин, Той взагалі хлебтав бензин, Згадай-но, Зін! – Ой, Вань, поглянь на попугайчиків! Ні! Ні! їй богу, заволаю. А хто отой – в короткій маєчці? Я, Вань, таку саму бажаю. В кінці кварталу, правда, Вань, Саме таку мені дістань. Ну, що «відстань», завжди «відстань»? Аж прикро, Вань. – Помовч! Якби ми знали! – Накрилась премія в квартал. Хто на роботу писав скарги? Не ти? Я сам же їх читав. До того ж оцю майку, Зін, Тобі надіти – сміх один. На твій наряд піде аршин, – Де гроші, Зін? – Ой! Вань! Помру від акробатиків! Дивись, як крутиться, нахаба! Начцеха наш, товариш Сатіков У клубі вчора так літав. А ти з роботи прибіжиш, Іван, Поїв – одразу на диван, Або кричиш, якщо не п’яний. Ти що, Іван? – Ти, Зін, на грубість нариваєшся! Лише образити спішиш! Так за день наперекидаєшся, Прийдеш додому – ти сидиш! Ну, і мене, звичайно, Зін, Одразу тягне в магазин, Там друзі, ти ж знаєш, Зін, Що я не п’ю один.
|