|
Учора всю зразкову нашу ланку пропасниця трясла безперестанку: «Кориду на дозвіллі, немов в якійсь Кастілії, проведемо в оборі, а не п’янку!» Чому б мені не випити півсклянки, і що це в тебе, Дусь, за забаганки? Вона мені: «Проблюйся, це ж ніби Андалусія, а за биків немовби – вівці-шпанки». «Мантилью, – каже, – зшила мені Ганка, я буду нині нібито іспанка, плескатиму в долоні, як донни в Каталонії, а в тебе вже від трунку лихоманка!..» Для чого ж я тверезий був цим ранком? Мене схопили хлопці за сніданком. Вони мене костили, як дуче із Кастілії, – сказали, що скидаюся на Франко. Тоді я теж плеснув щось до горлянки... І враз – як дві корови, дві іспанки. Одна із них, дивлюся, – як Дуся з Андалусії, і я, приготувавшись, зняв підштанки... Назавтра дали грамоту від ланки за те, що на кориді (після п’янки) мулету я з кальсонів зробив, як в Каталонії, й завдав же бугаєві прочуханки!
|