|
В тебе очі – як граблі: кинеш погляд звіддалі – наче зуб’ям штриконеш, і діло швах; якщо ж зблизька ти зирнеш – це сливе смертельно теж, ніби вдариш враз граблями по зубах! Я здоровий, й не вайло: десь два метри й сто кіло, якось буцнувся з волом – так він помер... Та не можу, далебі, дати перцю я тобі, хоч давно цю раду чую від сестер. Годі, що б там не було! Вже глузує все село, що я сам собі латаю галіфе... Майже кинув посівну й кожну ніч тебе тягну з танцмайданчика станційного кафе. Я в дружків твоїх, роззяв, мотоцикла «Іж» відняв, щоб полегшити собі цю метушню... Та в провулку після жнив хтось комбайна загубив, й я у темряві розбився в розмазню. І Мишко-ветеринар шив мене, як божу твар, і за звичкою хвоста ладнав мені. Як наркоз він спирт колов, й вболівав тоді я знов: не прийшла ти, хоч чекав я ночі й дні. Що ж, поїду я до міст, й тільки ампутують хвіст – я віддячу тобі вчинок свинський цей: повернуся – й на зорю танцмайданчик той зорю, й переїду в твоїй ланці всіх свиней!
|