|
Здрастуй, «Юність»! Це ж бо – я, Ганна Чепурниця, Я – однолітка твоя, Сільська молодиця. Матінка мене довбе, Боячись онуків: «Рано ще, зганьбиш себе, Як не будеш слухать!» Мати в мене інвалід, Бо дістала травму Ходить вона так, як слід, В церкву православну. Також ходить по хорам, Гавкати вже стала. Та в науки святий храм Краще б забігала. «Юність», прошу, це – не сміх, Ти читай цю драму! Наш ветлікар, звісно ж, міг виходити маму. Батька гне радикуліт Вже горизонтально. Він – воєнний інвалід, Так що – все нормально. Дід мій в захваті від вас, й висловив пошану: «Мабуть, все від Бога в нас Та телеекрану». Знов гадаєш ти зеле: «Хто це спозаранку, знов листа до мене шле? Звісно ж – хуліганка!» Ні, я вперше, без облуд, – про свого вам Мітю. Сльози ллються, – буде бруд Далі з цеї миті. Я жива, то й сльози ллю, Вам таке не диво, Я ж надію голублю: Дійде лист до вас в Москву, Буде все красиво. Не лишай мене одну, відгукнися, «Юність»! Ну, куди тепер я, ну? Що робити, не збагну? Хоч давися в клуні!.. Ні, я краще – від і до, Тобто – факт за фактом. Тут гадюче, бач, гніздо скублилося раптом. Захисти від дурнів злих, Розкажи відверто Про адептів двох твоїх, бо інакше – смерть їм! Мітя, як сказати? – він – Той, з яким я, с... То й пішла з ним на зажин, – З оцим комбайнером. Жар від Міті аж летів, Що здалеку видно! Він розжарився, пихтів, Правда, він не так хотів, Я в усьому винна. Це було попід шосе, де зім’яли драба... «Юність», ти збагнеш усе, Як і я, ти ж баба! Висновок лише один – Так усе б і сталось, Я – брюнетка, він – блондин, Я одна, і він один, Я ж бо з ним навчалась. Звісно ж, це ми з ним дарма! Але кров вирує... Вмить, як три богатиря – Три хлоп’яги крадькома, Миколай керує. Ледь прикрили наготу від конфузу трохи, а вони кричать: «Ату!» – та глузують, лохи. Глум – забава для хлоп’яг, в них натура груба! А найліпша із розваг – коли це – без шлюбу... Мітя битися поліз, Голий рвав тусовку. А десь, наче з-за куліс, Коля зве мене у ліс, – Наче прошмандовку. Потім ірод заховав В Міті одежину, Друзів двох іще наслав, Потім сотням змалював Бісову картину... Це – кохання, чи ж бо, ні? Передай три слова! (Розтлумач скоріш мені, Заживе ж бо знову...) Здогадайся просто так, Чи скоріш хоча би, Я – про нижче живота Мову повела отак. Ми ж обидві баби! Вже боюсь, не втямиш все ж, Хоч – простіше брукви: Як краєчок відігнеш, Там ти, звісно, їх знайдеш – Три веселі букви.
|