|
Ми рили тунель із кінців двох на злуку. І я впізнавав руку друга по звуку. Та взяв хтось уліво, а хтось – управо: Любов оглушила чи, може, слава. Над нами двигтять поїзди у горах, Ледь чути удари в скелястих норах. Солоні губи від лютого поту: Ми риєм тунель уже в різні боки. Нащадки в двох темних знайдуть тупиках Два білих скелети – по кирці в руках.
|