|
Не повернути кохання юності; шукати в світі... – у туги вдома... Там дублікати, – минулі в чуйності, не поруч з крапкою квітне кома. Вас стріне хижою собачка біла, і розташовані в далечені гаї – праворуч, чи, пізніше, зліва – повторять лайку теж, – тобі й мені... Два серця гаю живуть розрізані, як ніби в стереоколонках двох, що ти зробила, що я, й понині... – ні; вони розносять по світу з... – «Ох!». Відлуння, чашку розіб’є геть зі сну, ще й помилково сум, – позве на чай... відлуння, на ніч, не клич мети весну, зажди, обом, страждати, лай не лай... «Не повертайся коханий, юності: були раніше ми, тепер... – нема... дві дивовижні, родзинки барв, прості, зве хрест, як відповідь ... » – «Палай, сама...» Надвечір, завтра, – під поїзд жвавий, чи в річку, викинете, ви, ключі; праворуч, гай, – в колись ліворуч... – Гави, звуть, вашим голосом, любов: «Втечі!» «Не покидайте своїх коханих ні. Нема колишніх... – коханих!» У ніч борні... Поради, чуєм лиш, в далечені.
|