|
Ракетою доля летить по параболі Зазвичай – у мороці, рідше – у райдузі. Рудий, мов вогонь, був художник Гоген, Богема, а в минулім – торговий агент. Щоб в Лувр королівський потрапить з Монмартра, Він мав кружелять через Яву з Суматрою. Понісся, шаленство грошей позабувши, Дружин кудкудання, академій задушшя. Тяжіння земне подолав він щасливо, Жреці реготали за кухлями пива: «Пряма – коротша, парабола – крутіша, Скопіювати райські кущі хіба ж не ліпше?» А він нісся, мов ракета ревуча, Крізь вітер, що зриває фалди і вуха. І в Лувр потрапив не через поріг зазвичне – Параболою гнівно стелю пробивши! Хоробро по-різному йдуть до своєї правди – Черв’як – через шпарку, чоловік – по параболі. Жила-була дівчинка поруч в кварталі. Ми з нею вчились, залік складали. Куди ж я поїхав! І біс мене ніс Поміж громіздких тбіліських двозначних зір! Прости мені безглузду оцю параболу. Схололії плечики в чорнім параднім... О, як у мороці Всесвіту гула ти дзвінко, Пружно і прямо – як антени лозинка! А я все лечу, приземляюсь по них – Земних і схололих твоїх позивних. Як важко дається оця нам парабола!.. Канони змітаючи, прогнози, параграфи, Несуться мистецтво, любов та історія – Параболічною траєкторією! В сибірській весні загрузають калоші. А, може, пряма – таки й справді коротша?
|