|
Не називайте його бардом. Поетом був Він за природою. Згубили меншого ось брата Ми – всенародного Володю. Не зникли вулиці Висоцького, Живе і плем’я в «Леві-страус», Від Чорного і до Охотського Країна в нас не наспівалась. Все, що лишилось від Висоцького, Його кіно та телесерії Глядить від року високосного Людське серечко милосерднеє... Навколо тебе дуже скоро Вічно живі ми проростали, Так ти хотів, щоб не актором – Щоби поетом називали. Праворуч входу на Ваганьково Могила вирита вакантна, Покрила Гамлета Таганського Земля в єсенінській лопаті. Дощі загасять свічки воскові... Все, що лишилось від Висоцького, Магнітофонні розфасовки Несуть, немов бинти, добродії. Ти жив, грав і співав з веселкою, Любов російська ти, і рана. То й чорна рамка недоречна тут, Людські тісні тобі всі рамки. З яком душевним навантаженням Співав Хлопушу та Шекспіра – Ти говорив про наше, руське так Що нас щипало та щемило. Писаки лишаться писаками В паперах тлінних і крейдованих. А співаки злетять, мов птахою, В народу зойку мілліонному.
|