|
Ми – збожеволіли, мабуть Я і ти – вороги?! Все почорніло навкруги, В чому ж суть?! Як збагнуть?! Проте, брутальни, хтось слова Сказав за нас у згубний час, Не тиша вже, а тятива, Й стріла, шалена, цілить в нас! Пропало Сонце, кипить холодний вир Зайшлося серце, – минеться, повір. Затьмарив душу – зневір хвилинний ряст! Ти не хвилюйся. Ще буде все гаразд. Знов, сяє все – й життя і сад, І квіти всі й небесне тло! Чи радий, друже, ти?.. Я рад! А що було, то вже було! Щасливий я, вщент, досхочу! Буває ж всяк... Але, облиш, І сад в сльозах після дощу Іще світліш, іще світліш!..
|