|
Ти мене на світанку розбудиш, провести вийдеш боса і лячна. Ти ніколи мене не забудеш. Ти ніколи мене не побачиш. Затуливши тебе від застуди, я подумаю: „Боже всезрячий!” Я ніколи тебе не забуду. Я ніколи тебе не побачу. Воду цю у мурашках запруди, Біржу й Адміралтейство, одначе, я ніколи уже не забуду і ніколи уже не побачу. Не моргають, од вітру сльозяться карі вишні примхливо й розпачно. Повертатись – погана ознака, я ніколи тебе не побачу. Навіть і повернувшись на землю по Гафізу, ми без передбачень розминемось з тобою напевно. Я ніколи тебе не побачу. І таким незначним стане в плині наше нерозуміння з тобою перед завтрашнім нерозумінням двох живих з пусткою неживою. І гойднеться узвишшям невдячним пара фраз, що летять звідусюди: «Я ніколи тебе не забуду. Я ніколи тебе не побачу».
|