|
Ти мене на світанку розбудиш І таємно від мене заплачеш. Ти провести невзутою вийдеш. Ти ніколи мене не побачиш. Я прикрию тебе від застуди, Але все ж не зміню свою вдачу. Я ніколи тебе не почую, Я ніколи тебе не побачу. І цю біржу та Адміралтейство, І цю річку в мурахах застуди Я ніколи вже не побачу. І ніколи тебе не забуду. Знову вітер. Від нього сльозяться Очі карі, нема в них надії. Повертатись – погана прикмета. Я зробити цього не зумію. Після смерті на землю ми знову Повернемося, згідно з Гафізом, І тоді, люба, нам не зустрітись. Покидаю тебе я навіки. Знаєш, наші непорозуміння Стали, мила, занадто малими Перед вічним непорозумінням Порожнечі мертвій з живими. І слова мої десь там хитнуться, Що безглуздо казати я буду: «Я ніколи тебе не побачу, Я ніколи тебе не забуду».
|