|
Ніколи ми так довго не мовчали, Не думали ніколи так багато, Як в оту зиму втрат, тривог, печалі, Де, мов біду, було нам день стрічати. До чого ж докір, що спішив я надто І рішення важке прийняв одразу? Мій вибір вже тоді не був багатий – Я знав уже, як учиню й що нині ска́жу.
|