|
В радості до Вас душа без втоми! О, яка тут благодать чеснот Віє від «Вечірнього альбому»! (Чом «альбом», не «зошит», не “блокнот”?) Нащо чепчик чорний втаємничив Чистоту чола, на очах скло? Тільки погляд боязкий помітив, Щік дитячих збудження зело, Рот дитини, простота у рухах, Поз спокійна скромність повсякчас... Ваша книга – то є свято Духа... Хто ж ви? Запитати хочу Вас. Я лежу сьогодні – невралгія, Біль дзижчить, немов віолончель. Ваших слів доторкання незлії І у віршах гойдалка-свірель Біль заколихають... Ми скитальці, Живемо для трепету туги. (Ваші прохолодно-ніжні пальці В темряві на скронях, мов боги!) Ваша книга дивно схвилювала – У ній таємне оголись вмить, У ній країна, де всі починали, Та квиток назад вже не купить. Пам’ятаю: передганок, хата, Спрагу зразу всіх земних доріг, Всіх шляхів... було все... так багато! Як давно я перейшов поріг! Хто вам дав оцю у фарб виразність? Хто відкрив секрети влучних слів? Чесно розказать: з дитячих ласок До весняних фантастичних снів? Ваша книга – “звідти” звістка людям, Зранку благовіщення моє. Я давно вже не сприймаю чуда, Та солодко чути: «Диво – є!»
|