|
В каламутному світлі зів’ялих Електричних нових ліхтарів На клунках, тюках, покривалах Серед кошиків, скринь та ларів, На соняшниках, на недокурках, У серм’ягах, шинелях, бурках, То нарізно, то купою, в ряд, На підлозі, на сходах сплять: Одні – розкидавшись – ніби Підкошені, без кореню, Інші – викрутивши круто Шию, стегно, ступню. Між ними бродить зараза, Отруює їхню кров: Тиф, холера, проказа, Ненависть та любов. Їдять їх жадібно поїдом Мухи, москіти та гнус. Вони задихаються в смороді З випаровувань тіл та душ. Як в потойбічному вирі, Де кожен зробив із чеснот Противаги та гирі Денних кипінь та турбот. Так сплять вони по вокзалах, Вагонах, платформах, залах, По ринках, по площах і там – У стін, у відхожих ям: Біженці із зголоднілих, Битих нещадно столиць, З міст у війні обгорілих, Селищ, аулів, станиць, Містечок: прірва зіниць. І соціальний месія, І баба з дитятками в ряд, Офіцер, грабіжник, солдат, Спекулянт, мужики вся Росія. Лежить вона, розіпнута сном, На вікових розлогах, Розплескана по дорогах, Бита мечем та вогнем, Із запікшимися губами, У бруді, в крові та у злі, І ловить повітря руками, І кидається по землі. В маячні не може забути, І не може прокинутись, спить. Чи не все всім попрощається, люди, Хто страждав, як вона, щоби жить?
|