|
Одні з двох із підпілля встали, Із фабрик, рудників, заслань, Отрути вольницю ввібрали Гірку містечок димних хлань. А другі вийшли з лав військових, З дворянських спорожнілих гнізд, Куди на цвинтар кожен ніс Батьків й братів в труні сосновій. В одних і досі ще не згас Хміль згарищ, ними кожен марив, Розгульний дух звав повсякчас До Разіних, та Кудіярів. У тих, хто без коріння жив, Тлетворний дух в столиці Невській: Толстой та Чехов, Достоєвський – Надрив та смута наших днів. Одні розносять на плакатах, Верзуть, що буржуа всі злі, Про світлих пролетаріатів, Про рай міщанський на землі... У інших – гнилісність Імперій, Все золото, весь тлін ідей, Блиск усіх марень тих людей, Всіх забобонів та містерій. Одні знов йдуть, щоби звільнять Москву і закувать Росію, А другі вольницю стихію Збудить, щоб світ весь розламать. У обидвох війна вдихнула Гнів, жадібність та хміль розгулу, Назустріч лицарям й вождям Хижак крадеться загребущий, Щоб міць Росії багатющу Розтринькать, здавши ворогам: Згноїти всі пшениці груди, Знеславить весь розмай краси, Багатства зжерти, випалить ліси І висмоктать моря та руди. І не змовкає гуркіт битв На півдні у степів просторах, В полях безкраніх неозорих Конями стоптаних пожив. І там і тут межи рядами Звучить один і той же глас: «Хто не за нас – той проти нас. Нема байдужих: правда з нами». А я стою один між них В ревучім полум’ї та димі І силами всіма своїми Молюсь за цих, і за отих.
|