|
Давнішнім золотом пройняв жовтавий лиск В вечірній час горби. Червоні стали, бурі, Кудлаті віхті трав – що ржаві пасма шкури. В вогні чагарники й води сталевий блиск. А купи валунів та брили голих скель В западинах сирих і загадкові й хмурі. В крилатих сутінках – і натяки, й фігури... Ось лапа заважка, ось щелепи тунель. Ось підозрілий горб на здуті ребра схожий. Чий зігнутий хребет – під чебрецевим ложе. Хто мешкає отут: чудовисько? Титан? Тут душно в тісноті... Там – обшир і свобода, Там, стомлений вкінець, ледь диха Океан І віє запахом зіпрілих трав та йоду.
|