|
Сил ворогуючих геній Братським зав’яже вузлом, І зло в битві цій шаленій Ще більшим долається злом. Здіймається стяг переможний... Що з того, Росіє, тобі? Залишся, як є, – неспроможна, Не зраджуй хоча б ти собі. Люблю, як тебе зацькували, Зганьбили, коли ти в імлі, Коли таємничими стали Красоти твоєї землі. Коли себе рабством покриєш, Люблю, як ти в тиші полів, Бабиним голосом виєш Над трупами власних синів. Як серце вже никне та сяє, Зв’язавши, коли по ногах, Навідмаш господар шмагає По лагідним ніжним очам. Міцна у не нашій ти мірі, І пристрасть – не наша, густа, Також очманіло у вірі Твої запіклися вуста. Дай слів, щоб за тебе молитись, Домислити, хто то ти є, Скорботі твоїй причаститись, Згоріти во ім’я твоє.
|