|
На славу лютого закону Для братовбивчої війни, Червоним кольором вини Горять знамена, як прокльони. Життя російське і талан Змішало прізвиська та грані: Наш «пролетар» – то голий пан, А наші буржуа – міщани. А грізний демон «Капітал» Володар фабрик. Князь турботи, Як сутність того, сенс роботи, Що перетворена в кристал, Нам невідомий: недбайливі Серед багатств землі – злидота, Віками пронесли турботу, Сохою шпортавшись на ниві, До нашої землі любов... Росії душу розриває, Примари в сутичці, та кров Із ран її тече живая. То чи не нам вік звікувать Останню європейську долю, Щоби собою відвертать Її від згубливості болю. Хай бунт наш – чад, хай злиднів хруст, Хай біль від наших ран не наша, Не омине оця нас чаша Чужих страждань – для наших вуст. І якщо стали поміж нами Всі марення про майбуття, Та хочем руського життя, Де ми з чужими іменами. Найтонша із усіх зараз, Лікує завше світ росія Ти, що загинула не раз, Воскресла всупереч стихія. Так, як колись святий Франциск Побачив: чистий сонця диск І кисті рук й ніг Розіп’ятий Промінням випалив трикратно. То ти в молитвах прийняла Чужі жахи, чужого зла Криваві, як тавро, стигмати
|