Чортівня завила, загуляла По Росії – мерхне білий світ, – Рве, шматує сніжні запинала Зимний, льодовий Північний Схід. Вітер цей спізнало дике поле, Тундри, гори, плоскогір’я голе, Чорний вітер крижаних рівнин Над помор’ям, над поліссям свище, – Згарище, погроми, бойовище, Мідні зорі, полум’я руїн. Вітер цей – він був нам вірним другом, В лихолітті стугонів услід – Сотні літ ми йшли назустріч хуґам, З Півдня йшли ми – на Північний Схід. Війте, війте, снігові стихії, Хай гроби вкриває білина. В цьому вітрі – вся судьба Росії, Вся судьба, шалена і жахна. В цьому вітрі – гніт ланців пудових, Русь Малют, Іванів, Ґодунових – Хижаків, опрічників, стрільців, Лютих білувальників людини, Чортогону, хвищі, хуртовини – Царський спадок для більшовиків. Що мінялось? Клейна і клейноди? Всюди шаленіє гураґан. У тиранах – вибухи свободи, В комісарах – приспаний тиран. Вбить на палю, всипати отрути, Всупереч природі швиргонути Крізь віки майбутніх божевіль – Знов те саме, знов той самий хміль. Вчора, нині, завше: горлорізи, Вовчі морди, машкари, мармизи, П’яні крики вчаділих тварюк, Дика праця нишпорки й жандарма, Зашморги, катівні, ґрати, ярма, Каторга, шпіцрутени, канчук, Моторошне сниво муштрування, Шерегів, парадів, шикування, Павлів, Аракчеєвих, Петрів, Ґатчін і жахливих Петербурґів, Мрії ненажерливих хірургів І шалені замахи катів, І розгул звіроти навісної, – Ще не всі розгорнуто сувої, Є ще не спогадані кати: Маячня й страхіття чрєзвичайок – Ні Москва, ні Астрахань, ні Яїк Більшої не знали гіркоти. Край нам груди, бий, пали війною, Розбратом, різнею нищівною, – Сотні літ – назустріч всім вітрам, Сотні літ – у крижаній пустелі, – Не дійти і згинути в хурделі Чи знайти сплюндрований наш храм. – Над усе нам – задуми Господні, – Підемо і приймемо – поклич! Вихоре полярної Безодні – Я тебе вітаю, Божий бич!
|