|
Над білим мармуром до вод схилились низько Плакучі пасма ів і коси бляклі верб. Осель Фонтенебло сліди врочисті щерб У сяєві твоїм, Діано-одаліска. Суворе божество з очима василіска, Над троном Валуа піднесла ти свій герб, І сяє місячний над Францією серп Між лілій Генріха і саламандр Франциска. В байдужій наготі, серед мисливиць-німф Простуєш парком ти, свій чарівний заїмф На шию оленя зронивши Актеона. І принца мрійного нудьга не відпуска, – На тебе він зорить, володарко. Така Ти постаєш для нас у мармурах Гужона.
|