|
Я був у кра́ї, де правда вбита. Там люди знагла втрачають житла. Суворий клімат – зима без літа, не вистачає тепла та світла. Між днем та ніччю нема різниці, і бродять люди немов безлиці. І хоч між ними зв’язків немає, з них кожний інших неполюбляє. Старою злістю вони пропахли, й самі́ у зло́бі своїй зачахли, на кшталт сухого куща бур’яну, соків життєвих збулись, здається. І тільки радість у них стається, коли сусіду чомусь погано: зламав коліно, чи нежить люта, чи в нього вкрали грошви багато, нестатки-злидні, чи інша скрута – його сусідам це справжнє свято... Й життя минає в імлі та злобі, невтішна доля – немов іржава; коли ж хтось раптом когось угробить – тоді, звичайно, це інша справа.
|