|
Тягла бабуся кіш з городніми речами, щоб всю сім’ю скоріш нагодувати щами: капусточки качан, картоплю, перець різний, іще якийсь бур’ян, для травлення корисний. Ішла стара, а день був сонячний, нівроку, – ну, як завжди сливень о цій частині року. Назустріч йшли діди, й привітних з них чимало... Здавалося, біди ніщо не провіщало. І раптом – треба їй на інший бік дороги... Стривай, стара! Постій! Згадай всі застороги! Он, зліва – світлофор: зелений – для бабусі налагодить зазор у транспортному русі; а справа – як і слід на автомагістралі – підземний перехід, – безпечний і так далі... Та бабка – з неотес, тож напрямки полізла. Диміло з-під колес, трощилося залізо... Був принцип доміно проявлений достоту: як у страшнім кіно, впав байкер під «тойоту»; якийсь карамбуляж: одна вантажна «шкода» впустила свій вантаж якраз на пішохода; в тролейбус в’їхав «МАЗ», тролейбус вщент зім’явся й перетворився враз на банку, повну м’яса; фургон влетів у стовп, той гепнувсь на автобус, а той – стіну продовб, лишивши в ній свій обрис; в диму і сум’ятті кричали пасажири (найголосніше – ті, у кого обмаль віри)... Цікаво по TV про це розповідали; ми їли щі нові й бабусю нахваляли.
|