|
Мигтів ліхтар на дроті у дворі, його труди скасовувала мряка. У будці, що в кутку, о тій порі одна дворова мешкала собака. Було у неї двоє женихів: один кістки тягнув їй для бенкету, а другий – той стеріг якийсь архів, багатший був, тож цілу ніс котлету. А третій не годився як жених, – він був поет, а всі вони – безумці; приносив тільки вірші, і крім них нічого взагалі не мав на думці. Дивився чемно, лапою махав, співав про честь, кохання та відвагу; він був поет і геть не приставав, і цим чомусь привабив ту дворнягу. І от яко́сь два пси прийшли у двір (у цього – кістка, в іншого – котлета), й побачили у будці – вір, не вір – сумирний профіль нашого поета... Два пси не винуваті, далебі, що покохали пасію кудлату; два пси на місяць вили у журбі, немов співали «Місячну сонату».
|