|
В клубі налаштовувались танці. В две́рях всіх обстежував дідок на наявність корінців квитанцій з олівцевим написом «квиток». Ще не охоловши від кадрилі, де стрімкий був кожний поворот, гості – офіцери ескадрильї – жарили з дівчатами фокстрот. Тут не місце довго зволікати, звісні всі фігури, лиш поклич... Іноді приходили солдати і стояли купкою узбіч. В рядових погони – в колір неба... Та коли запрошував солдат, відповідь йому була: «Не треба. Бач, який охочий до дівчат!» І усім присутнім танцюристам зрозумілий був оцей урок: ставились дівчата із презирством до небес, де ще нема зірок. Огортала ніч усе довкола, засинали се́ла навкруги, а старенька клубна радіола вила, як собака від нудьги. Після танців світло вимикали... Так і не здійснивши скромних мрій, рядові в казарму поспішали – стати для переклику у стрій. Бігли з неотриманих побачень, знаючи, що видасть їм сповна́ – вслід усім сьогоднішнім невдачам – кару за затримку старшина. У штабах поснули генерали, снився їм, без сумніву, парад... По садках дівчата цілували наш давно одружений комсклад.
|