|
Все, що було десь молодим, Старіє. Може статься, Помру поважним, сивим в дим І подурнілим старцем. Мене на цвинтар віднесуть І – хоч не чув, скоріше Чимало скажуть слів, мабуть, І до небес превознесуть, І в класики запишуть. За томом том назвуть живим, Що написав для вас я... Хоч слава – дим, вся справа в тім, Що йде до нас солодкий дим... Але чому завжди «по тім» Ніколи не авансом? Коли помру я в слушний час, Бажаю сльози втерти. Зробив я все, що міг, для вас Задовго ще до смерті. Якщо ж потраплю, на біду, Під колесо машини, А то і зовсім десь впаду Без всякої причини, Невже в такої день біди Не пошкодують люди, Що ненаписане тоді Написано не буде?
|