|
Найніжніша любов розтає, наче флер, Нескінченої туги вривається пряжа... Що ж робити з тобою, з собою, тепер, Як забути тебе, найдорожча пропажа? Скоро станеш дружиною, та не мені. Вгомоняться думки, стануть локони гладші. Більше несамовитих весняних зірниць Не залишиться в серці і пам’яті нашій. А роки промайнуть, як в степу поїзди, Та загубляться дні у буденності сірій... Без кохання можливо прожити тоді, Коли серце мовчить, і мовчать твої мрії. Може з часом залишишся зовсім одна (Будуть сутінки в чистім та прибранім домі), Ти візьмеш телефон, і смертельно бліда Відшукаєш загублений в пам’яті номер. Та почуєш у відповідь голос чужий І заплачеш, і серце зупиниться майже: – Він поїхав. Адреси нема... – Милий мій! Як забути тебе, найдорожча пропажа!..
|