|
На сонячнім пляжі у червні В блакитних своїх піжама – Бешкетниця мила нечемна – Із розуму мене звела. На жовтім піску узбережжя, Де тихо шепоче прибій, Про ніжне кохання безмежне Наспівую їй у журбі: «Мадам, що я можу сказати! На жаль відлунали пісні! Не треба так довго терзати В червневі часи чарівні! Я гину, в коханні палаю! Ви марева чиста блакить. Скажіть мені слово, благаю! Благаю, до мене прийдіть!» І погляд грайливий лукаво Зронила вона на ходу: «Занадто зіпсула вас слава. А в тім... Ви чекайте... Прийду!..» Ось вже спорожніли тераси, На пляжі немає кабін, І навіть рибацькі баркаси Пішли у морську далечінь. А потім прощались надривно Зі мною птахи на зорі. І втративши зовсім надію, У жовтні я їй говорив: «Мадам, уже падає листя, Вже осінь немов в забутті. В саду хризантеми барвисті. І грона висять золоті. Я гину в осіннім багатті. Ви марева чиста блакить. Скажіть мені слово, благаю! Благаю, до мене прийдіть!» Понуривши стомлений погляд, У відповідь мовила враз: «Жадала я вас надто довго... Ніколи не прийду до вас...»
|