|
До Вас вночі думками плину І днями думаю про Вас, І виростають за плечима Немовби крила кожен раз. Гріх сподіватись на нагоду Що зрозумієте це Ви, І входжу кожен раз, як в воду, У сяючий потік трави. Від спеки півдня холодію Чуття провини не мине, Я Вас просити не посмію Любити, вірити в мене́. Не розумію і сама я, І, мабуть, все це від того́, Що перехожих всіх приймаю Завжди за Вас, за одного.
|