|
Блиск моря, і скрипи причалу, І пляжів гучна тіснота – Все це якось раптом пропало, І темрява впала густа. Вмить зникли стежки всі і квітки, – Лишились вогні та прибій... Неначе хтось вміло картинки Миттєво змінив по одній. Що з півдня принадами сталось? ... Прости, та подумалось те: Не так чи неждано і старість, І те, що за нею, вже йде? Й немов у рятунку надії, Тривогу наївно туша, У край мій далекий, осінній, На північ вже рветься душа. Туди, де природа «не дуже», Та більше не знайдеш такої. Де полум’я заходу смужка Горить і горить за рікою. Нема широчіні дорожче, Що гостро стискає серця, Горить вона довго й не може Згоріти ніяк до кінця.
|