|
Дверь, відчинена не по стуку, Ворог в серці по кличці «друг»... Мов приречені на розлуку, Очманілі вже від розлук. Навіть хочеш – не зобов’язаний, І повинна, та не бешкет. Тільки стрічкою перев’язаний Мов приречений вже букет. Шлях, що з Углича на Калугу, Блиск ліхтарика на путі. Мов приречені на розлуку, І заручені в суєті. Повмирали всі миті доти, Розгубили всю суть слова. Мов приречена на сухоту Недокошена ще трава. Вже приречена перекличка Порожнеч в боротьбі крутій. Розбігається електричка, Надто пізно кричати: «Стій!» Підніми на прощання руку. Діти виросли – брак біди. Всі приречені на розлуку Не розлучаться назавжди.
|