|
Від доброго слова собака моя Зривається з місця!.. Обійми розкрию – Скавчить задоволено!.. ось як... а я... Я скоро, здається... мов песик, завию. Хто знає твій норов, упертість твою? Ні віршами не зачіпивши, ні плачем, Мов пудель, утупивши морду свою, – Розчулю, можливо, стражданням собачим? І хоч би знесилений був я, мов раб, Та тільки гукнеш... вже із першого звуку Я кинусь з усіх чотирьох своїх лап Лизати найкращу у всесвіті руку. І світ проясниться від пальців твоїх, І в світі, де безліч дурниць-парадоксів, Не буде прекрасніших саме за цих Від доброго слова щасливих барбосів.
|