|
До чого ж це близько та знано! ... Юрба тротуаром пливе... І пес, – загубився неждано, – Хазяїна в натовпі жде. За кожним біжить перехожим І нюхає боти, пальто, Подивиться – нібито схожий, А в душу загляне – ніхто! У надрах душевних зачаєна Тривога давнішніх руїн: Я теж наче втратив хазяїна Над серцем примхливим моїм. І в юрмі красунь перехожих, Шукаю, мов пес той – пусте... Багато є нібито схожих Та з острахом бачу – не те!
|