|
Хай паралелі в далях сходяться і помиляється Евклід, – немов школярка-безтурботниця, душа майне куди й не слід... Сади стоять немовби в інеї, цвітінням ваблять, осяйні. Між двох сердець кривуля-лінія, – та найкоротша – не мені... Знов обриси і знову начерки весни пелюстків і небес, і неодмінні, як в задачнику, завдання хмар і синіх плес. Весняну пісеньку повторюю – не математик, не мудрець. Для мене світова історія – то безперервний рух сердець.
|