|
Ой, чи вся країна заклечена? Чи в поезію край увійшов? Безпощадний – відкрив Донеччину, Приамур’я – Петро Комаров. Шахтарі, агрономи, воїни, – ми вивчаєм тебе, сторона! Та, на жаль, ще мало освоєна поетична твоя цілина. Під крилатим пілотом-ліриком вся тайга за роз’їздом Кадуй. Жде поета-першопрохідника, йому каже: – Мене заримуйі Ми бриніли піснями-ямбами, оспівали безмежності крок, ну, а простір лишивсь за плямами наших білих іще сторінок. Скільки нами ще не написано, а буває, – чомусь одстаєм ми не лиш від острова Діксона, від району, в якому живем. А район живе собі без ячества у електросяєві зірок, кількістю всією і якістю до нас проситься сам у рядок. Ой, барвиста заграва-райдуга через вінця строфу налива, о зоре, палай, нерозгадана, і розпалюй, й підкріплюй слова! Ти бери піснетворця покликом і веди через гори у путь, щоб за лісом масивним поклади поетичних руд зачерпнуть...
|