|
Прощавай, моя латвійська північ! Прощавайте, паровози «Л»! Прощавай, у бурштиновій піні джміль на квітці й тишина осель! Прощавай, промінням між хмарками неквапливий, вже осінній плині Прощавай, той дім, де сірий камінь в рамці рожевіючих цеглин! Прощавай же, за вікном направо яблуньки квітуючий розмай! Прощавайте, мотоцикли «Ява», – екіпаж – хоч і п’ятьох саджай! В касці і плащі мадонна вільно котить з малюком в краю дощів. Прощавай все, що було прихильне протягом усіх прожитих днів! Прощавайте, сонячні берізки, прощавайте, тіняві сади, – все, що, мов димок той – близько, близько, – тане за вокзалом СігулдиІ
|