|
Я нічні подвір’я знаю – є гараж в їх глибині, гуми хтось запас тримає, календарик на стіні. Там ночують кілометри, розпис руху що не крок – від планети до комети, від надії – до зірок. Спочивають розвороти, автопобут також спить, В ледь розчинені ворота лампочка одна зорить. Двір і стінку осяває ту, де карточка твоя, з мавпочкою обіцяє побувать в її краях. Степом їдемо безкраїм, у кавказьку сторону, – вже й за Слобожанським краєм, за Ростовом-на-Дону. А за містом за Ростовом зірка наших юних літ на дорогах бірюзових поїздів обгонить хід. Виїжджаєм вранці-рано, їдем в дощик і в жару. В теплу нічку із духана нам виносять хванчкару. Гори линуть коршаками, а в ущелинах щораз блима вогник, що віками Промете й зберіг для нас.
|