І дзвони, й відра... Боже, озирнись! Тече Аракс по Арарату схилах. Церкви ридають над землею скрізь. Гуркочуть відра по горбатих брилах. Тут дзвони всіх віддалин степових. І за відром відро з криниць навкружних. Великий бій. Так, бій кипить напружений. Над нами сонце. А вода у них. Аракс у них... Вірменія палає. І відра поруч, відра вдалині. Бій воду п’є й до річки прокладає під дзвонів гул свій шлях в диму й вогні. І кожна тінь чітка пори тієї: криниць, церков, жінок, чоловіків, сухих рослин із Азії моєї – із Азії посивілих віків. З промінні смерку – че́рвоно – долина... Стебло сухе мчить з вітром гомінким... Не знаю, що це, – це, можливо, глина, а може, кров вірмен. Спасибі їм. Спасибі їм.
|