|
Киргизіє, ти знов мені пастушкою в червонім платті приснилась: верхи на коні, над крутизною, при багатті. Таксі приснилось; береги над Іссик-Кулем; наші будні і липень той непозабутній, як озеро шляхом напутнім об’їхали ми навкруги. З метою їхали одною: узріти край і давнину. І стромовини крутизною нам відкривали глибину. Про юність, що віки не в’яне, тут повідав, як повість днів, нам зміст цілющий, життєдайний з розколин ринучих струмків. В тіснині буйно клекотала ріка – непогамовна Чу. А я все менше про причали і про вокзали клопочу. Що ж залишилося? Незмінність сусідніх вуличок близьких. Та простори вже тим незмірніш, що я їх у душі зберіг.
|