|
У лісі ростуть стільці – я бачив на очі власні. Підгірні гущавини ці шанують ремесла прекрасні. Звичайне дерево бук, горішок під ним і ялинка, та вигнеться гілка, мов лук, – і от з’являється спинка. І от їх багато стає... Це віку нашого казка: дві ніжки, і третя, будь ласка, і вже і четверта є. Їх безліч... В стільцях вся вись... От крісло б сюди із соломи – і денну виставу дивись на ярусі верхнім без втоми. Дивися: то грають річки, де галька від сонця весела, то замки звели смерічки, то ближніх малинників села. Дивись: у гаї давнина з пітьми зазира полохливо. Не хоче зникати вона – красива така й некрасива!
|