1Ти його не доганяла, не просила: «Не забудь!» – і на груди не роняла голови коли-небудь. Та як ніч над полем сизим вбралась в зоряність прикрас, – цілувала вісім, вісім, обнімала вісім раз. 2І війна... Багнетні ікла... Синій світ мов буревій... «Хайль» і «хальт» – на мотоциклах по дорозі верстовій. «Волю в далеч-просинь візьмем, в срібну легкість павутин...» Мчаться вісім, вісім, вісім тарантасів – як один. 3Не звивавсь мов дзига циган, як патрулі-патрулі фарно блискали на вигін ліхтариками в імлі. Слідчий бісом вив; «Повісим!..» Свердлив світлом, душу тряс... Убивали вісім, вісім, добивали десять раз. 4А циганочка шукала, – тільки де там розшукать?! Як тужила і змовкала, вам не зможу розказать. Та о восьмій в темінь-осінь склад зметнув увись дими. Так, о восьмій, так, о восьмій за хвилину до восьми!..
|