|
Тиша – мов камінь підпер її. Та буревію – пораі В давній Російській імперії місто лежить край Дніпра. Все у провулках каштанових, все – на яру чи горі. Ось і квартира Ульянових. Лампа горить до зорі. Звідси – зв’язок із Женевою... Страйк трударів заводських виграно міццю сталевою, – тут, у будиночку, сміх. Скільки тяжкого й трагічного в пам’яті київських днів! Знов повезли політичного – тут, у будиночку, гнів. Обшук і підпис без розчерку. Сищик в уборі чужім їде, штовхаючи звозчика: – Пане, овес той почім! Знак, що довкола не вільно їм, – хмурий Косий Капонір. Та Анні й Марії Іллівнам сняться свобода і мир. Далечі мріють обновою і розгоряються знов. Стала і Либідь чудовою в місячнім сяйві немов. Маєм довір’я недарма ми: безліч людей повсякчас, гнаних нещадно жандармами, дивляться щиро на нас.
|