|
Весна була, весна була. Забулось, мов я скільки років, та тінь вечірнього крила пливла по кронах тих високих. Тікала тінь моя в діброви, а полудні були мов дзвін, а досвітки такі чудові у серця давніх роковин. І день здавався безтурботніш, ніч – повна сподівань, ясна. Лишилось книг – не більше сотні, верба лишилась край вікна. Та знов близькі – зірки, зірчата... І милий знов узор весни. Було б жорстоко не згадати того, про що душею снив. Мій зір на всім, на всім живе, і завше він, і всюди з вами, усе, збережене літами, для вас мій погляд назове.
|