|
Чути гомін рідної гармати. Харків слуха. Звук сухий гучніш. Зранку люди, і доми-громади, і дерева слухають пильніш. «Ждем», – немов Сумська там промовляє. «Ждем», – сусідні гомонять садки, Голови все нижче нахиляють на балконах звислі мертвяки. «Ждем», – живі проказують там люди. Вдень, надвечір, уночі тихцем. В Харкові щохвилі все гучніше чути рев гармат і голос: «Ми ідем!» Ми ідем крізь полум’я шляхами. Видно Харків, Харків встав з води. Харків виростає перед нами. Ми ідем. Ми входим. Ми ввійшли.
|