|
Сніг. А ночі вп’ялися очима у солдатський цвинтарний бугор. Степ. І ночі з свічками блідими панахидних копієчних зор. Степ. І бризки висвистують сніжні, під ногами поскрипує путь. Під конвоєм на схід споконвічний рядові, офіцери бредуть: генерал-лейтенанти і старші – не єфрейторам куцим зрідні, – поміж них – генерал-фельдмаршал (він фельдмаршал уже три дні). Нам би так повести облаву, щоб найстаршого – в клітку міцну! Якщо він позабув Полтаву, хай згада хоч Березину.
|