|
В синяві каштани, липи, клени. В золотій габі осінній лист. Київ, Київ, місто ти зелене, червонясте трохи в падолист. Осінь в Києві ясна без краю, що її й не змалювать ніяк. Я цю осінь тридцять літ вже знаю, я знайомий з нею, та ще й як! Скільки в ній прозорості й блакиті! Скільки в ній і сяєва, й тепла! Простягнувши руку, на розсвіті осінь ця й до класу одвела. Йшла до міста осінь з передмість межею (це було вже через вісім літ). Мов з студенткою, ввійшли ми з нею в університетський дивний світ. Пурпурова звична колонада завсігди нам любою була. Ми, здається, чи не з листопада починали всі свої діла. Тут ми будували, тут любили, і взаємність тут чекала нас. Скверами осінніми водили тут ми внуків в наймолодший клас. Знову на деревах позолота, і від листя обрій золотий. В старовинні Золоті ворота знов листок влітає огневий. Наче вишикувані по нитці, в золоті усюди деревця. Лист осінній – ось він на зенітці, ось він на шинелі у бійця. А бійців проходить тут багато. Побажаєм, щоб була легка бойова дорога для солдата, щоб була не дуже вже важка.
|